Партикуляції Ойкумени.    Події 19 і 20 століть призвели до партикуляції православ'я. Так звані «другий і третій Рим», тобто Константинополь і Москва, побачили величезні політичні зміни на своїх теренах з падінням Османської імперії і кінцем царської/радянської імперії. Зростання націоналізму і мовної гордості породили партикуляціі православної ойкумени, результатом чого стають нові і часто Константинополем і Москвою спочатку «невизнані» Помісні Православні Церкви: Греція, 1850; Румунія, 1885; Україна, 1921; Албанія, 1937; Білорусь, 1922; Чеська Республіка, 1951; Руська Православна Греко- католицька митрополія Сайосет, Нью-Йорк, США (в даний час ПЦА), 1970; автономія Македонії, 1959; Японія, 1970 роки.   УКРАЇНА Уêðà¿íñüêà  Автокефальна Православна Церква - 1921 (УАПЦ-1921):    Цей народний церковний рух розпочавшись в 1918 році був реалізований у жовтні 1921 року, результатом чого стає Помісна (національна) православна церква, де духовенство, як завжди, дбає про духовні питання Церкви і миряни беруть на себе відповідальність за мирські справи, ефективно замінюючи роль московського царя у Церкві. Відновлення демократичного процесу з виборів Ієрархії та місцевого духовенства було закріплено законодавчо. Парафіяльна Рада (комітет) повинна була обиратись на парафіяльних зборах. Катехизм, проповіді і богослужіння проводились рідною мовою (українською) при всебічній участі мирян, завдяки більшій загальній грамотності впровадженій працею парафіяльних братств  (організованих мирянами, груп підтримки Православної Церкви, які навчали людей читати і писати, особливо в селах у кінці 19 і початку 20 століть.) Екзархат Російської Православної Церкви Московського Патріархату в Україні відмовся поставити єпископат УАПЦ-1921. Тому Всеукраїнська Церковна Рада проголосувала за використання старої Олександрійської форми рукоположення єпископів, оскільки це була надзвичайна міра, було постановлено, що надалі будуть використовуватися звичайні форми рукоположення. Священномученик ВАСИЛЬ (Липківські) був інтронізований на престол митрополита УАПЦ у Софійському соборі побудованому в одинадцятому столітті.  До 1928 року більшовики ліквідували ієрархію УАПЦ-1921, крім одного не функціонуючого єпископа на засланні та єпископа Іоанна (Теодоровича) у Філадельфії, США. Міріади священиків УАПЦ-1921, нижчого духовенства і віруючих пережили Голодомор (Великий голод 1931-33 р.р.) і емігрували з України, змушені до цього перебраною від Німеччини радянською окупацією Україні, тільки для того, щоб бути потім розташованими у таборах для переміщених осіб у Німеччині в період після Другої світової війни. Уêðà¿íñüêà  Автокефальна Православна Церква - 1924/1942 (УАПЦ-1924/1942)    Боротьбу Української автокефалії було відновлено на основі  Томосу про автокефалію 1924 р. від Патріарха Константинополя Григорія VII, для тих земель, що входили раніше до складу Київської митрополії, та імплементовано Митрополитом Варшавським Діонісієм (Валединськім) під час німецької окупації України. Архієрейський Собор на чолі з митрополитом проходив  у Києві, УАПЦ-1924/1942 спочатку очолював Київський Митрополит ПОЛІКАРП (Сікорський). Ієрархія, духовенство і миряни УАПЦ-1924/1942 стали біженцями підчас радянської окупації України, пам'ятаючи долю УАПЦ-1921, вони також стають частиною емігрантської діаспори. ДІАСПОРА Уêðà¿íñüêà  Автокефальна Православна Церква - 1942, (УАПЦ-1942)    Митрополит Київський УАПЦ-1924/1942 ПОЛІКАРП та Собор Єпископів опинились у вигнанні. Ці єпископи у вигнанні (далі УАПЦ-1942) турбувались про прийняття УАПЦ-1942 іншими православними юрисдикціями у діаспорі. Отже, Архієрейський Собор не був добре налаштований ні до Владики ІОАНА з Філадельфії, ні до числа священиків, дияконів, нижчого духовенства і віруючих УАПЦ-1921, які були в таборах для переміщених осіб у Німеччині в післявоєнний період. У 1947 році на зустрічі в Соборі Ашаффенбурга було прийнято рішення «повторно висвячувати» духовенство УАПЦ-1921. Владика ГРИГОРІЙ (Огійчук) заперечував. Уêðà¿íñüêà  Автокефальна Православна Церква - (ñ) - 1942/1947 Вінницький єпископ УАПЦ-1942 ГРИГОРІЙ, після Собору 1947 у Ашаффенбурзі, прийняв під свій омофор духовенство від УАПЦ-1921 без «перерукоположення»,  видаючи «ПРОТОКОЛ духовенства Української Автокефальної Православної Церкви (соборноправної) , 16 жовтня 1947 року, Ашаффенбург». Реагуючи на ПРОТОКОЛ Архієрейський Синод УАПЦ-1942 дистанціювалася від Владики ГРИГОРІЯ, фактично створюючи окрему юрисдикцію Владики ГРИГОРІЯ та тими, що підписали і були прихильними до протоколів, тобто УАПЦ (с) -1942/1947. У 1955 році Митрополит НІКАНОР (Бурчак-Абрамович), наступник Митрополита ПОЛІКАРПА і Архієрейський Синод УАПЦ-1942 виправдали точки зору Владики ГРИГОРІЯ, підносячи, його до сану архієпископа. Після смерті Митрополита НІКАНОРА Владика ГРИГОРІЙ був обраний 25 грудня 1971 бути Митрополитом Київським і всієї України ГРИГОРІЄМ IV. У 1973 розкол УАПЦ (с) -1973 був розпалений представником білого духовенства (тобто одруженим священиком) Олександром (Биковцем) через обрання юрисдикційною Всецерковною Радою до Єпископату некваліфікованого кандидата, преподобного д-ра Петра Колісника. На це було накладено вето Митрополитом ГРИГОРІЄМ. Кілька неділь перед тим, як Владика ГРИГОРІЙ преставився, він дозволив Архієпископу ПЕТРУ (Коліснику) УАПЦ (с) –(1973 року розколу), який, як священик, був заборонений у священнослужінні самим Митрополитом ГРИГОРІЄМ, служити в Покровському Соборі у своїй тодішній, єпископській гідності, коли вже сам Владика ГРИГОРІЙ був хворий, і не було нікого більше, готових служити. Митрополит ГРИГОРІЙ нагадав кільком посадовим церковним особам, що поділ, як і раніше, ще має місце. Митрополит ГРИГОРІЙ преставився 13 лютого 1985 р.  і був похований від Собору Покрови у Чикаго. Похорон служили Митрополит АНДРІЙ (Празький) і Архієпископ АНТОНІЙ Слов'яно-греко-православної церкви (Чеська Церква у вигнанні), Архієпископ ПЕТРО (Колісник) УАПЦ (с) -1973, Владика МАКАРІОС і Владика ТИМОФІЙ УАПЦ (с) -1942/1947 в Техасі. Кілька ієрархів з тих пір функціонували як Місцеблюстителі: С-ГПЦ Митрополит АНДРІЙ (Празький), єпископ ВСЕВОЛОД Вселенського Патріархату, єпископ МАКАРІОС Х’юстонський УАПЦ (с) 1942/1947 в Техасі (пізніше КП). Це був єп. МАКАРІОС, який на прохання Івана Осійчука припинив поділ між юрисдикцією Митрополита ГРИГОРІЯ та УАПЦ (с) - 1973р., благословивши Єпископу Олександру (Биковцю) УАПЦ (с) -1973 р. спільно служити літургію з нагоди 50-ліття Покровського Собору в Чикаго. Незабаром після цього Іван Осійчук помер. Згодом 101-річний, давно вже бувший на спокої Архієпископ ПЕТРО (Колісник) був похований від Покровського Собору у Чикаго. Чин Похорону був відслужений старшим за хіротонією єпископом МАКАРІОСОМ і молодшим - єпископом ОЛЕКСАНДРОМ. З обранням Владики ОЛЕКСАНДРА архієпископом від УПЦ КП Патріархом ФІЛАРЕТОМ, функцію Місцеблюстителя взяв на себе Архієпископ ОЛЕКСАНДР, який помер у березні 2013 року. Праця Митрополита ГРИГОРІЯ тепер на раменах Митрополита МАКАРІОСА   Х'юстонського, Техас, США УАПЦ-Поза Україною, найстаршого за хіротонією єпископа Українських православних юрисдикцій по всьому світі серед тих, хто був висвячений в і для Української Православної Церкви. Висвячений на єпископа в червні 1982 року, він ніколи, як ієрарх, не був пов'язаний з будь-яким центром неукраїнської Церкви. Владика МАКАРІОС обраний та інтронізований на престол митрополита у Свято Другої Покрови, у жовтні 2012 року в Соборі Святого Стефана, Брансуік, штат Огайо. УАПЦ-ПУ є продовженням УАПЦ (с)-1942/1947 і УАПЦ-1942 і є повністю канонічною, згадуючи молитовно ім'я інкумбента Патріаршого Київського Престолу (у 2013 році, Й.С. ФІЛАРЕТА ) і митрополита УАПЦ в Україні (у 2013 році Й.Б. Мефодія ). Уêðà¿íñüêà  Пðàâîñëàâíà  Àвтокефальна Öерква (соборноправна) -1973, тобто УАПЦ (с) - 1973.     Опублікована фотографія в недатованому фрагменті «Православного Українця», виданого протоієреєм  Олександром Биковцем позачергового Собору УАПЦ (с), 22-25 грудня 1973 р. у Клівленді, ідентифікує тільки тих, що сидять в першому з чотирьох рядів. Зліва направо: протопресвітер Олександр Биковець, генерал Олександр Вишневецький, прот. Олексій Шевченко, архімандрит Петро Колісник, Єпископ ОЛЕКСІЙ, прот. Григорій Сиваченко, о. Павло Шадурський,  протод. Антон Зозуля. Цей розкол утворився через те, що Митрополит Григорій відмовився висвятити на єпископа професора університету, о. Петра Колісника, у якого не було богословської освіти. Преподобний доктор Колісник з о. Олександром Биковцем і низкою інших священнослужителів були заборонені у служинні в процесі суперечки. Мабуть, однією з дій сепаратистів був невдалий позов до суду протопресвітера Олександра Биковця щоб отримати контроль над Покровським Кафедральним Собором у Чикаго. З тексту «Православного Українця», рік XXII, ч. 131, Січень-Лютий 1974 року, ст.20 названого «МІЙ КОРОТКІЙ ЖИТТЄПИС», відомо, що єпископ ОЛЕКСІЙ народився 12 лютого 1893 у селі Ковалівки, недалеко від міста Брацлав на Поділлі. Його ім'я в світі (тобто ім'я, дане при хрещенні і прізвище) не згадуються. У біографічній статті говориться, що він був висвячений 18 листопада 1914 р., але є звичайно помилкою називати його: «священик», бо потім докладно відомо про його одруження на Софії Стефанівні Бученський 18 січня 1915 р. і священицьку хіротонію 1 лютого 1915 р. Острожським Єпископом ГАВРІЕЛЄМ. Він був піднесений 22 червня 1923р. до сану протоієрея Варшавським Митрополитом Діонісієм. Його дружина померла в 1937 році і він емігрував до Аргентини.    Отець Олексій супроводжував Єпископа МИКОЛАЯ (Солов’я) на засіданні Собору єпископів УАПЦ-1942р.  на початку 1952 року. У той час він став ченцем і був піднесений до сану архімандрита і призначений секретарем консисторії Буенос-Айреса.    Підчас наступного Собору єпископів УАПЦ у Парижі, Франція, 14 вересня 1952 р., він був висвячений у сан єпископа Митрополитом ПОЛІКАРПОМ, Архієпископом НІКАНОРОМ і Єпископом ІВАНОМ (Данилюком). Владика ОЛЕКСІЙ повернувся до Аргентини, щоб працювати там з Архієпископом для Латинської Америки МИКОЛАЄМ.    Вважається, що владика ОЛЕКСІЙ головував на єпископській хіротонії (згодом архієпископа) ПЕТРА (Колісника), хоча жодних документів з цього приводу поки не знайдено. Свячення єпископа (згодом архієпископа) Олександра (Биковця) було проведено в Австралії, про що також немає ніякої документації, незалежним грецьким єпископом Австралії Спиридоном (Ірмогеносом), висвяченого (тоді) Архієпископом ГРИГОРІЄМ і Архієпископом ГЕНАДІЄМ  28 лютого 1969 р. в Покровському Соборі, Чикаго, Іллінойс, США, з Архієпископом ПЕТРОМ.    Після входження Владики Макаріоса до спілкування з УПЦ КП Патріарха ВОЛОДИМИРА, що пізніше було продовжено і документально Патріархом Філаретом, Іван Григорович Осійчук, син тодішнього Митрополита  ГРИГОРІЯ, подзвонив до канцелярії у Х'юстоні, і запропонував владиці МАКАРІОСУ відновити спілкування з владикою ОЛЕКСАНДРОМ зазначивши, що владика ОЛЕКСАНДР отримав автономію єпархії від Патріарха ВОЛОДИМИРА.    50-та  річниця Покровського кафедрального Собору у 2000 році мала плоди цього спілкування в тому, що єпископ МАКАРІОС головував на Божественній Літургії, у співслужінні владики ОЛЕКСАНДРА, архімандрита Питирима, настоятеля Покровського Собору, і кількох місцевих священиків у тому числі о. Бориса Забродського з Свято-Миколаївського приходу з Хоумвуд. Розкол був закінчений.    Але сага триває. Після остаточного виключення з УПЦ КП Патріархом ФІЛАРЕТОМ, підпис Архієпископа ОЛЕКСАНДРА був першим під інкорпорацією УАПЦ-Поза Україною (УАПЦ-ПУ) у травні 2011 року. У серпні 2012 року Владика ОЛЕКСАНДР висловив свою вкрай розчарованість церковним життям. Його серце було розбите тим, що так мало мирян взяло участь у святкуванні 90-ої річниці УАПЦ-1921р. З відродженням Собору Святого Андрія у Детройті завдяки припливу іммігрантів Владика не помітив, що прихильники подій 1921р. і Ашаффенбурзького Пакту 1947р. були літні люди, хворі або вже повмирали. Владика ОЛЕКСАНДР не міг збагнути потреби УАПЦ-ПУ, щоб підготуватися до майбутнього в діаспорі, але вже міг думати тільки про події в Україні. Він висловив своє невдоволення, отримавши дозвіл піти у відставку, щоб бути, як попередньо, Ієрархом УАПЦ (с) -1973. На превеликий сум і жаль, архієпископ Олександр, якого повинні будуть пам'ятати за його прагнення до автокефалії Української Церкви та його відмінне знання церковного уставу  і музики, відійшов до Господа 14 березня 2013 у віці 88 років, перш ніж ця ситуація могла бути вирішеною. Справедливим буде пам’ятати архієпископа Олександра (Биковця) серед числа заслужених, спочилих ієрархів УПЦ КП. Уêðà¿íñüêî-Ãреöüêà  православнА церквА в Канаді тобто УГПЦК: Українсько-грецька православна церква в Канаді, хоча емоційно прив'язана до атмосфери УАПЦ-1921р. Липківської Церкви, головним чином Буковинська церква, протягом багатьох років завжди вдавалась до «запозичення» Канонічного Ієрарха від однієї чи іншої православної юрисдикції. УГПЦ Канади прийняла в якості свого першого ієрарха Єпископа Переяславського МСТИСЛАВА (Скрипника) УАПЦ-1942р. в якості правлячого архієрея в 1947 році. До 1949 року владика МСТИСЛАВ був втягнутим до суперечки навколо збору коштів на купівлю нерухомості для монастиря в Грімсбі і «непрощеного акту» участі в «перерукоположенні» владики ІОАНА (Теодоровича) у Філадельфії. Єпископ МСТИСЛАВ пішов з У-ГПЦ Канади в 1950 році і був замінений на ієрарха, який був раніше відхилений канадською консисторією. Великий учений, історик, етнограф, письменник і лінгвіст, митрополит Холмський і Люблінський ІЛАРІОН (Огієнко), який обійняв Канадську першість у 1951 році і незабаром після цього висвятив Архієрейський Собор для того, щоб зберегти незалежність канадської церкви. Митрополит ІЛАРІОН преставився 29 березня 1972; змінив його митрополит МИХАЇЛ (Хороший), який вийшов у відставку в 1975 році, далі був митрополит АНДРЕЙ (Метюк), який помер в 1985 році, котрого змінив

Відмовлення від імперіалізму, партикуляція та автокефалія! Або консолідація?