короткого часу. О. Олег повернувся до України, де він виступав як Благовісник, тобто проповідник на підприємствах і в інших місцях. Досвідчений і натхнений оратор о. Олег у 2002 році звершив  паломництво в Архієрарархічний монастир Чотирьох Євангелістів, Х'юстон, Техас, США. Там він попросив єпископів УПЦ-КП Макаріоса і Тимофія хіротонізувати його в єпископи. Техаські ієрархі відмовили. Наступного тижня о. Олег вже був у центрі уваги підчас обряду рукоположення єпископа в українському храмі Святих Бориса і Гліба у Клівленд, США. Головуючий на службі був архімандрит Стефан (Петрович), який служив як ніби він був єпископом. Згодом в України відбулася подія, де вже Мî³ñåé був оголошений Патріархом Київським і всієї Руси-України 17-18 червня 2005 року. У наступні роки він створив юрисдикцію, яка була представлена ​​в Україні, деяких державах Східної Європи і кількох місцях в Америці, можливо з франчайзингом понад 35 єпископів. Греко-католики візантійського обряду у спілкуванні з Римом    Не варто забувати, існує значна прихильність до Патріарху Заходу багатьох українців. Туга за Українським Католицьким Патріархатом впала на глухі вуха Риму. Першоієрарх українських католиків в Україні має офіційну назву Верховний Архієпископ, на жаль, навіть не Митрополит, але він носить білий клобук. Вражає побудова унікального собору в Києві на східному березі Дніпра. Латинізми в богослужбовому вжитку та вбранні кліриків зменшуються, а українська католицька практика рухається усе далі до візантійської Уставу. Вимушена злука з Російською Православною Церквою Московського Патріархату, тобто РПЦ-МП в радянську епоху також була не забутньою. Ця сумна історія закликає інформованих православних мислителів, мати більш добре ставлення до «дітей уні». Греко-католики, здається, симпатизують прагненню до автокефалії своїх православних співвітчизників тому, що і самі прагнуть отримати папське визнання свого власного Патріарха. Греки, росіяни, білоруси, серби, чехи, румуни    Якщо ви думаєте, що українська сага є втомливою, будь ласка, знайте, що 19-те і 20-те століття бачили греків, албанців, росіян, білорусів, чехів, румунів та сербів з їх власними складнощами, які вплинули на їх юрисдикцій в діаспорі. Греки    Грекомовні  церкви фракціонувались  у прихильних до Константинополя, автокефалії Греції, старого календаря, нового календаря, роялістів і прихильників після Другої світової війни  Державної Церкви виборчих округів Греції. Додайте до цього безліч приватних храмів, які контролюються сім'ями та організаціями в Греції, що продовжують залишатися незалежними від Державної Церкви. Слід відмітити зловживання Державної поліції Греції і виселення ченців з монастирів, з метою  забезпечення дотримання нових вимог календарної політики Грецького Патріархату Стамбулу проти старокалендарних грецьких і негрецьких монастирів на горі Афон, які відбулися у 21 столітті. Константинопольський Патріархат (Стамбул, Другий Рим), тобто (ÎÉ.П.):    Константинополь продовжує свою політику намагаючись відновити колишню славу періоду Візантійської Імперії і ухиляючись від канонічного права, прагнучи стати церковним центром для всього Православ'я, забуваючи канонічний принцип бути «першим серед рівних». Спекуляцією серед багатьох авторитетних аналітиків є те, що «православний пап» може форсувати «Нафтою і водо» союз з патріархом Заходу, що потребує лише двох підписів. Таким чином захоплення всіх православних зовнішніх інституцій традиційних православних земель створить настільки бажане джерело доходів для політично і економічно обкладеного біднішою мусульманською більшістю Стамбульського центру Фанару (читай Ватикану), який має близько 35 єпископів, керуючих лише 2000 грецькими православними віруючими Туреччини. РОСІЯНИ Московський Патріархат, тобто РПЦ-МП    Київська митрополія, що виникла в результаті Хрещення Києва у 988 році, переносячи чисельні навали з північних територій, протягом певного періоду втративши свою першість, була узурпована єпископом Москви. Митрополит Московський придбав Патріарший статус  у Константинополя в 1589 році використовуючи владу царів як тиск. Старовіри або старообрядці:    Найбільш стійкий і послідовний опір московському імперіалістично-церковному управлінню був чинений старообрядцями, які відкинули літургійні реформи патріарха Московського Никона. «Реформи» принесли слов'янській літургійній традиції насправді нові, а в деяких випадках саме грецькі практики. Старообрядці розірвали зв'язок  з Патріархією в 1666 році. За переписом 1910 року, ще десять відсотків росіян ідентифікували себе старообрядцями. Деякі старообрядці з часом стали обходитись без священиків (безпоповці), інші групи будуть приймати священиків, висвячених в державній церкві РПЦ-МП, до старого обряду. Царський Указ 1798 р. потребував від єпархіальних архієреїв РПЦ-МП здійснювати висвяти для старообрядців з використанням обрядів, які були прийнятні для них. Під час правління московського царя Миколи I, старообрядці платили подвійні податки і додатковий податок на бороди. Указ царя Миколи II 1905р. дав старообрядцям право будувати храми, використовувати церковні дзвони, здійснювати хресні ходи та адміністративно організувати себе, було також заборонено посилатися на старообрядців як на розкольників. Старообрядці в даний час мають центр митрополії у Москві під Преосвященнішим Митрополитом КОРНІЛІЄМ і 10 єпархій, в тому числі Київську єпархію з архієпископом САВАТІЄМ. Відомо, що залишки безпоповців все ще існують як у тих землях, які раніше підлягали царській/ радянській імперії, так і на Алясці та в штаті Орегон у  США, в Канаді, в Бразилії та, можливо, інших в країнах Південної Америки. Фракціонування  Російського Патріархату (РПЦ-МП) після 1917р.    Патріархія Росії після більшовицької революції 1917 року була розділена додатково на монархістську, Живу Церкву, Сергіянську-Патріархальну, українських, білоруських, польських і чеських автокефалістів, Зарубіжну Церкву, Булгаковців, численні самостійні єпископські адміністрації, і колишніх слов'янських уніатів в діаспорі, шукаючих автокефалію від Москви. Устремління Третього Риму Справжня позиція Третього Риму, здається, бажає повернення до славних днів царської (яка перетворилася в радянську) імперії. Застосований інструментарій повсюдного використання старослов'янської мови, русифікації підкорених національних церков, історичної дезінформації та амнезії щодо своєї Матері - Української Церкви, коаліції з імперським прагненням радянського уряду Росії в поєднанні з надмірною ксенофобією. Великі зусилля робляться Москвою щоб створити сентимент пан-слов'янського братства з надіями на створення принаймні, більшої географічної московської орбіти, щоб збалансувати амбіції Грецького Патріарха Константинополя і створення географічної/релігійної буферної зони від католицького/ протестантського/ секуляризованого Заходу. БІЛОРУСИ Білоруська автокефальна православна церква- 1922 р. БАПЦ-1922    Велике Князівство Литовське було слов'янською державою народу Литви з давньобілоруською мовою спілкування. Не маючи ніяких генетичних зв'язків з Руссю, Литва дійсно отримала православну віру з Києва і була протягом багатьох століть з Київським митрополитом. Після вторгнення до Київської Русі «монголів», Вселенський Патріарх Константинополя надав народу Литви автономного митрополита в Новоградок, до якого відносились також Полоцьк  і Турів. Коли Київ став частиною Литви митрополит носив титул «Київський і всієї Русі».    Маючи потребу протистояти натискам німецьких лицарів Тевтонського ордену,  православний Великий Князь Литовський Ягайло з усією його династією і аристократією погодився бути повторно хрещеним, щоб задовольнити потреби Акту про унію з католицьким Королівством Польським. Після смерті митрополита Киприяна в 1413 році, Константинопольський патріархат надіслав Фотія, з титулом митрополита Київського в  полонізованій Литві. Фотій втік до Москви. Єпископи зажадали від  Константинополя іншого митрополита. Його мовчання призвело до виборів Митрополита ГРИГОРІЯ (Цамблака) радою у Новоградку в 1415 році в результаті визнання автокефальної православної митрополії Литви. Тиск католицької польської ієрархії призвів до примусової «відставк» Митрополита Григорія. Москва скориставшись цим, перебрала контроль над білоруською Церквою до  Люблінської унії з Римом у 1589р., і наступною  унією 1596 р. у Брест-Литовську, яка вже створила уніатську церкву. У 1620 році Патріарх Єрусалимський відновив ​​православну ієрархію. Московсько-Українськокозацька Переяславська рада в 1654 році дозволила Москві відкрити наступ проти Литви в розпал антиправославного погрому, який приніс смерть, руйнування, заборону білоруської мови, клеймо на представників православної віри, як ворогів держави. У Пінську в червні 1791р. Генеральна Асамблея православних відновила недовго незалежну Православну Митрополію. Річ Посполита була розділена між Пруссією, Росією і Австрією, знищивши Велике Князівство Литовське, в результаті неканонічно припинивши рідну Білоруську Православну Церкву.    Перше відчуття полегшення після звільнення від примусового союзу з Римом незабаром було замінене  неприязню до московського підпорядкування, що призвело  до заборони назви Литва, вводило термін Білорусь і вживання московських старослов'янських літургійних книг і текстів.    Білоруська незалежність у 1918 році незабаром була замінена наступним розподілом між Польщею і Москвою. 23 липня 1922 в Мінську відродилася очолена Митрополитом МЕЛХИСЕДЕКОМ  БАПЦ. Він був убитий в 1927 році. Другий Собор при Єпископі ФІЛАРЕТІ підтвердив незалежність Білоруської Церкви, яка діяла до 1938 року, коли вона була зруйнована більшовиками.    1924 Томосом Патріарха Константинополя Григорія VII надана автокефалія землям, що раніше входили до складу Київської митрополії і покривали Білорусь. Падіння Польської держави в 1939 році і її поділ між Німеччиною і Росією призвело до підкорення Москві всіх ієрархів УАПЦ за винятком Митрополита Київського (1942р.) ПОЛІКАРПА (Сікорського) та Митрополита Пінського ОЛЕКСАНДРА (Іноземцева) Автономної (УАПЦ/БПАЦ).    У червні 1941 року німці зайняли Білорусь. 30 серпня 1942 року Мінський Собор підтвердив автокефалію БПЦ і  обрав Митрополита ПАНТЕЛИЙМОНА  Предстоятелем. У 1944 році  російська окупація закінчила діяльність церковних активістів з їх ієрархами, змусивши тих емігрувати на захід, щоб уникнути неминучої смерті. Єпископ УАПЦ СЕРГІЙ (Охотенко) головував на першому Соборі БАПЦ за кордоном в Констанці, Німеччина. Був  висвячений Єпископ ВАСИЛЬ (Тамашчик) (за сприянням УАПЦ). Архієпископ СЕРГІЙ іммігрував до Австралії, Єпископ ВАСИЛЬ до Нью- Йорку, США.    У 1968 році два єпископа Владика Андрій (Крит) та Владика Микола (Мацукевич) були висвячені за допомогою ієрарха Вільної Сербської Церкви ДИМИТРІЯ, (який був висвячений за сприяння УАПЦ 1942/47 архієп. (пізніше) Митр. Григорієм). Після кончини Архієпископа ВАСИЛЯ в 1970 році і Архієпископа СЕРГІЯ в 1971 році, другий Собор БАПЦ відбувся в Нью-Джерсі в 1972 році, де Митрополит АНДРІЙ був обраний Першоієрархом.    22 лютого 1981р. Митрополит БАПЦ АНДРІЙ, майбутній перший Патріарх Київський і всієї Руси-України  Мстислав (СББ) і Єпископ УАПЦ-1942р. ОРЕСТ висвятили у сан єпископа ІзяславА (Бруцького), який став митрополитом у травні 1984 на третьому Соборі БАПЦ в Манчестері, Англія. Владика Ізяслав потім вступив до семінарії, яку закінчив. Поділ між адміністрацією Митрополита ІЗЯСЛАВА та Архієпископа МИКОЛАЯ повстав і тривав навіть після того, як обидві єпархії овдовіли.    Архієпископ МИКОЛАЙ переставився в 2002 році, Митрополит ІЗЯСЛАВ спочив у 2007 році після тривалої хвороби. Ці дві єпархії було фактично без єпископського керівництва протягом багатьох років, створюючи тим самим вакуум керівництва, який був заповнений мирянами, якіх не обходили інтереси Церкви.    Теперішній Митрополит УАПЦ-ПУ Макаріос разом з Архієпископом УАПЦ (с) - 1973р. Олександром, визнав обов'язоком ієрархії Української Церкви, щоб знову допомогти білоруській церкві, коли Консисторія БАПЦ попросила  їх єпископської висвяти кандидата. Владика МАКАРІОС і Владика ОЛЕКСАНДР погодились. Патріарх УПЦ-КП Філарет попросив двох ієрархів чекати «згоди» Синоду УПЦ-КП. Свячення було відкладено на один місяць. Консисторія БАПЦ нервувала. Митр. МАКАРІОС запевнив, що незалежно від позиції УПЦ-КП, висвячення відбуватиметься з призначенням нової дати. За кілька днів до рукоположення, Синод УПЦ-КП послав свою згоду і Єпископа Бориспільського ПАЇСІЙ щоб допомогти. Несприятливе втручання УПЦ-КП залишало владик ОлександрА і Макаріоса на жаль, без можливості вимагати апеляції до адміністрації, що запропонувала єпископське свячення. У травні 2009 року, архімандрит Святослав, будучи пострижений у чернецтво Митр. МАКАРІОСОМ у Х'юстонському монастирі Чотирьох Євангелістів, і зведений у сан архімандрита в Детройті Владикою Олександром, був висвячений у сан єпископа для БАПЦ. У червні 2011 року, архімандрит Сåðàôèì (Чікіта), доцент Військово-Морської Академії, військовий і шпитальний капелан,  засновник парафій УАПЦ, священик з України  був висвячений  у сан єпископа для БАПЦ з титулом Віленський і Нью- Йоркський, (в даний час) Митрополитом Макаріосом, Архієпископом ОЛЕКСАНДРОМ, і нещодавно висвяченим для БАПЦ Єпископом Святославом. Згодом Владика Серафим, приєднався до монастиря в Х'юстоні, де він є єпископом для білоруського скиту св. Афанасія Берестейського і деканом Інституту православних досліджень (семінарії).    У липні 2012 року в Брукліні, Нью-Йорк, у соборі св. Кирила Туровського БАПЦ, Єпископ СВЯТОСЛАВ під прикриттям і в наслідок міжнародної конспіративної змови з канонічно некваліфікованими, неправильно акредитованими делегатами ніби з правом голосу, організував типово по-радянськи Розбійний Собор, який був демонстративно покинутий в середині дня Архієпископом ОЛЕКСАНДРОМ (тоді) УАПЦ- ПУ, (пізніше УАПЦ (с) -1973р.). Незважаючи на заперечення Архієп. (пізніше) Митрополита УАПЦ- ПУ Макаріоса, вето Єпископа БАПЦ СЕРАФИМА, Владика СВЯТОСЛАВ влаштував  з виборів «шоу». Після відмови Владики СЕРАФИМА приймати участь у таких «виборах», Владика СВЯТОСЛАВ «переважною більшістю» голосів «виграв» собі архієпископство. Це призвело до того, що зміни, внесені до Статуту БАПЦ цим розбійничим Собором, суттєво змінили характер БАПЦ зробивши її культом, що управляється світським правлінням. Наслідком цього розбійничого Собору стає

Продовження

Відмовлення від імперіалізму, партикуляція та автокефалія! Або консолідація?