незаконне захоплення майна собору у Брукліні штату Нью-Йорк, без затвердження судом або нотаріально завіреного належним чином державного запису в документації нерухомості того, що собор, як об'єкт тепер повністю контролюється і управляється Білоруською Політично Асоціацією, без дотримання статутних вимог штату Нью-Йорк, коли така передача здійснюється тільки після затвердження державним судом штату Нью-Йорк, де повна вартість повинна була б бути запропонована і одержана «дарувальником». Чåõè в діаспорі Слов'яно-греко православна церква. (С-ГПЦ). Митрополит Андрій (Празький), народився 16 червня 1949 був висвячений наново в сан єпископа у травні 1969 року (тоді) Архієпископом ГРИГОРІЄМ і Архієпископом ГЕНАДІЄМ в соборі Покрови у Чикаго. Історія цього інтелектуального ієрарха, що володіє чеською, словацькою, англійською і грецькою мовами є складною. Він, здається, ще у своїй юності, прокладаючи собі шлях через кілька незначних і аутогенних розкольницьких груп поводив себе розумно, з гідністю і вражаючою поведінкою 40-літнього. Залучення для єпископської висвяти двох єпископів з Чеської митрополії, які були «поза спілкуванням» і переселилися в США і повернулися до (тоді) Чехословаччини, залишило молодого Владику АНДРІЯ покинутим. Завдяки наставництву і спонсорству професора о. Ігоря Губаржевського для перевисвяти в УАПЦ Владика АНДРІЙ функціонував у більш широкому для нього церковному колі Митрополита ГРИГОРІЯ, яке також включало сербів, греків і навіть Вікаріат Західного обряду. Владика Андрій був Ігуменом монастиря Св. Андрія, поруч в Бронксі, Нью- Йорк, НЙ, США, де служби були в основному грецькою мовою, де грецькі ієрархи (в основному) ченці, часом з Афонського духовенства служили з використанням української мови та трохи по-англійськи. Йому допомагав в його зусиллях Архієпископ Антоній, що носив те ж саме родинне ім'я. Митрополит АНДРІЙ бачив себе в якості наступника Митрополита ГРИГОРІЯ, але ніколи не міг отримати підтримку виборчого округу Покровського собору. Митрополит АНДРІЙ звернувся за допомогою Владику Макаріоса (UAOC-1942-1947 у Тексасі) в 1986 році для руко положення о. Архімандрита Алексія (Ніцца). Ієрарх Тексасу відмовився, пославшись на нещодавній перехід о. Алексіса до православ'я і відсутність в нього богословської освіти, формації та досвіду. У грудні 1990 року Владика АНДРІЙ  трагічно загинув у промисловій аварії в монастирській майстерні золото-сріблення. Його змінив Владика АлексіС (Ніцца). С позиціонуванням себе, на жаль, як митрополита УАПЦ, а не митрополита С-ГПЦ, час перебування Владики АлексісА був проблематичним. Після отримання пенсійного статусу від брокерської фірми, для якої працював протягом десятиліть, він залишив С- ГПЦ на початку 21 століття та повернувся до латинської католицької церкви як мирянин і одружився. Існує припущення, що грекомовний Архієпископ ЄВТИМІОС зараз головує у С-ГПЦ. Сåðáñüêèé  Пàòð³àðõàòó  діаспорі    Сербське православ'я також постраждало. Некомуністи, роялісти втратили свої храми, які було аморально конфіскованого на користь контрольованої комуністичним режимом Сербської Патріархії указом Верховного суду США в 1960-х роках. Вільна Сербська Митрополія наново відбудовувалась і дивилась в бік нашої УАПЦ-1942-1947 Митрополита ГРИГОРІЯ для надання допомоги в єпископській хіротонії. Возз'єднання Вільної Сербської юрисдикції в пост-комуністичну епоху з Патріархатом було на жаль результатом методичної патріархальної адміністрації надання титулів для всіх та вжиття інших заходів впливу. Рóìóíñüêèé  Пàòð³àðõàò     Румуни, які були особливо проти контрольованого комуністами Патріарха в Бухаресті, зібралися в США в часи після Другої світової війни, і звернулись до Української Церкви за допомогою з наданням єпископа. 27 квітня 1952 р. о. Валеріан Тріфа був висвячений у сан єпископа українськими ієрархами Митрополитом ІОАНОМ, Архієпископом ГЕНАДІЄМ і Архієпископом МСТИСЛАВОМ. Владика ВАЛЕРІАН пізніше вступив у союз з ПЦА (Православною Церквою Америки). Після кількох десятиліть утисків з боку імміграційної служби США, Владика ВАЛЕРІАН був депортований, з клеймом співробітника нацистів. Румуни ПЦА продовжують відділення від Румунського Патріархату. Партікуляція поступається ОБ'ЄДНАННю    Ми бачимо, що наприкінці 20-го століття і на початку 21-го століття  маятник хитнувся в інший бік. Партікуляція поступилася консолідації. Надії і бажання українців на визнання Константинополем і Москвою української автокефалії стали ще більш недосяжними. Немає нових автокефальних Церков не передбачених фінансово обложеними та голодними до влади церковними імперськими центрами.    Константинополь не дасть Україні автокефалії але буде використовувати цю надію, щоб вимагати відповідних обмежень, в яких Київський омофор покриває тільки у межах України. Константинополь продовжує тактику характеризувати Українські Церкви, як не-канонічні, а потім приймати ієрархів, духовенство і віруючих в їх нинішньому статусі. Стамбул також продовжує вимагати церковної єдності всіх православних юрисдикцій в Україні до визнання, яке може бути надане. Якщо це може бути досягнуто, тоді Грецький Патріархат питатиме, щоб Церкви, які є в унії з Римом також  були включені в національну церкву для того, щоб претендувати на автокефалію?    Теперішній Московський Патріархат, приймаючи клінічне Хрещення латинської католицької церкви, тепер оголосив, що він не визнаватиме хрещення УПЦ-КП. Це очевидно пропаганда, яка в даний час поширюється для деморалізації українського православ'я. Тим часом РПЦ-МП знову підняла анафему на гетьмана Івана Мазепу назвавши це політично вмотивованою анафемою. Після інтронізації останнього Патріарха Кирила, декотрі зсередини УПЦ-МП розпалюють зречення автономії Української Православної Церкви - Московського Патріархату, Митрополита Âëàäіìіðà  (Сабодана). РПЦ-МП не може навіть собі представити, тим більше погодитися на будь- яку форму української автокефалії. Теперішній український Президент Віктор Федорович Янукович є російськомовним прихильником УПЦ-МП. Він виключив УПЦ-КП від спонсорованих урядом, національних заходів, починаючи з його власної інавгурації. Останній прояв сприяння Президентом російському шовінізму є ексклюзивне включення  Патріарха КІРИЛА РПЦ-МП, до числа головуючих на спонсорованих урядом заходах в Києві, присвячених 1025-річчю хрещення Київської Русі, що співпадає з днем Св. Володимира в липні. Втрата України завдасть шкоди демографічній позиції Москви як найбільш чисельній православній юрисдикції у світі. В дійсності, УПЦ-КП є, ймовірно, чисельнішою від РПЦ-МП без включення УПЦ-МП. Єдине православ'я в Україні тобто УПЦ-КП, УАПЦ, УПЦ-МП, безсумнівно, являє собою найбільшу православну адміністрацію у світі. Історія свідчить нам, що автокефалія дійсно в кінцевому рахунку приходить. Це багаторічний, часом навіть багатовіковий процес. Ті, хто отримують автокефалію не будуть з тих, хто вперше відчув шок і страх втрати самої ідеї «надання» автокефалії, а з тих, котрі приходять після, щоб побачити, що автокефалія  є довершеним фактом коли нарешті, постфактум надається документація. Уêðà¿íñüêà Ïîì³ñíà Öåðêâà    Існують ті православні українці та українці в унії з Римом, як у матері України, так і за кордоном, які жадають і говорять про можливість Української Помісної (тобто Національної) Церкви, яка включає в себе як православних так і греко-католиків, об’єднаних без підпорядкування будь-якому «іноземному» церковному центру. ЧОМУ ЗАТЯГУЄТЬСЯ ІМПЕРСЬКА КУЛЬТУРА?      Церковні центри, які тепер (або в минулому) ототожнюється з імперіями звикли керувати та контролювати всі храми в Імперії. Коли є ворожнеча, порушник звільняється і видаляється, з допомогою армії/ поліції, якщо це необхідно, і замінюється догідливим служителем. Грошові кошти, рухаються вгору на Патріарші установи та адміністрації без очікувань «зазначення отримане» від нижчого духовенства і віруючих. Рим є Рим. Стамбул бачить у «варварських» землях товарні колонії для підтримки обложеного Фанару. Москва бачить національні церкви у своїй орбіті в якості буферних зон від несприятливого впливу Заходу. Старі НАЗВИ ПОТРЕБУЮТЬ НОВИХ ВІДНОСИН    Ці імперіалістичної моделі стають більш менш стерпними, особливо в землях з якоюсь формою демократичного уряду. Часто читаєш про симфонії між Православною Церквою та Імперією (Імперіями). Дні імперій поборено. НАРОДНА роль: тепер вірні повинні прийняти на себе обов'язки імператорів щодо Церкви. Миряни повинні підготувати себе як духовно, так і інтелектуально для цього завдання. Історія нагадує нам, що часто зрада Православ'я ієрархією врівноважується віруючими мирянами. Це миряни в такому віці, що будуть будувати і фінансувати храми, парафіяльного священика, монастирі для чоловіків, семінарії, монастирі для жінок, центри безперервної освіти, виставкові зали, музеї, автостоянки та інші об'єкти корисні для Церкви. Крім того, служителі церкви повинні бути «обраними» з кваліфікованих кандидатів та влаштованими обраною парафіяльною Радою за згодою (благословенням) єпископа. Нехай єпархії повернуться до скликання Єпархіальних Виборних Рад з представників парафій та інших установ. Єпископальні вакансії можуть бути заповнені через вибір кваліфікованих кандидатів, за згодою (благословення і можливого рукоположення) митрополита. Це і є стародавні моделі, які сьогодні є діючими. Приєднання до Церковних центрів не можуть вестися залякування, примусом, або будь-якими іншими несприятливими, обмежуючими моделями. Патріарша роль: патріарх чи митрополит повинні служити в якості апеляційного духовного суду, щоб врегулювати суперечки по мірі їх виникнення. Ієрархічні адміністрації повинні публікувати літургійні книги, багатомовні богослужбові книги і молитвослови для віруючих разом з багатомовним щорічним календарем з уставними порадами. Церковні центри, які мають великий досвід, можуть проводити обмін документальними багатствами архітектури, церковного мистецтва і музики Патріаршого міста і організовувати подорожуючи виставки художньої вотчини Патріархатів. Патріархальні вищі навчальні заклади можуть бути відкриті, щоб пропонувати безперервну освіту тим, хто були обрані і поставлені єпископами; для священиків, якім слід регулярно надавати платні освітні відпустки; для нижчого духовенства відвідування курсів підвищення літургійної кваліфікації; для повторного проведення сертифікації для мирян Благовісників; для проведення семінарів для регентів, практичних занять хору і фестивалів, для духовних вправ оновлення для мирян і проведення відновлювальних заходів для людей з проблемами психічного здоров'я та наркоманії. Патріарша комісія повинна постійно скликатись, щоб дослідити, як нові наукові дослідження і нові технології оформлюють православні духовні перспективи таким чином, щоб ми могли б мати інтелектуальний контекст для нашого часу, щоб допомогти у збереженні практики Православ'я, не відстаючи століттями від реальності. Патріархати повинні бути на передовій лінії православної апологетики матеріалістичному, індивідуалістичному, гедоністичному світу, чия методологія маркетингу є інвазивною до духовних, благодійних та мистецьких вимог нашого людства. Наприклад, Вселенський патріарх був на передньому краї у розмові з християнської точки зору на тему «маючи владу над землею», яка відноситься до екології, а не до розбазарювання ресурсів природи. Патріархати повинні повернути свою увагу від регулювання романтичної любові і концепції управління до реальної моральної тяжкості, якою є любов до ближнього, як самого себе; вищих форм любові, в тому числі милосердя й добродійності, прощення, великодушності, довготерпіння, терпимості, служби, самопожертви, навчаючи та проводячи життя в тихому прикладі. Накладння благодаті й любові на стару імперську МОДЕЛЬ    Це було доцільним і зручним для церкви, щоб організувати адміністрацію церкви в межах географічних розмежувань імператорського правління. Імператор Костянтин зміцнив практику, виплачуючи заробітну плату духовенству. Римський єпископ взяв на себе державні функції після вторгнення до Риму вестготів у 5-му столітті продовжуючи географічне позначення. Завоювання Османської імперії перетворили єпископів в етнічних губернаторів, які були одночасно єпископами і цивільною владою над православними округами. Царська імперія зберегла кріпосне право до 1866 року, отже, контролюючи функції держави та війська з використанням Церкви для управління населенням. 19-те століття побачило послаблення Папськіх позицій. Османська імперія перетворилася в сучасну Туреччину. Цар і майже вся його родина були вбиті в 1918 році, і комуністичний режим поступився в 1990-х.    Але патріархи залишалися в своїх «вежах зі слонової кістки», нав'язуючи свої імперіалістичні привілеї і забуваючи про духовний голод сучасного світу. 21-е століття прикрашає майже загальна грамотність в традиційних православних країнах і в промислово розвиненій діаспори. Це століття інформації. Величність літургії і чесноти християнства необхідні безособовій але індивідуалістичній культурі 21-го століття. Імперіалізм не сприяє почуттю участі мирян. Парафіялізм в інформаційній добі, при моделюванні пишного літургійного життя Церковних Центрів повинен також сприяти служінню «одному з цих». Співпраця  Патріархатів з парафіялізмом породжує почуття «отриманого значення» мирян щодо ієрархії. Давайте не уникаючи слави (тобто православ’я) православного літургійного життя (NB: православ'я від грецького: правильна слава, тобто поклоніння, а не правильне вчення) нахилимо дотик благодаті Церкви тим, хто хворий, у стражданнях, у смерті,  переслідуваним, ув’язненим, пригнобленим, маргінальним, недооціненим, забутим, втраченим, тим, хто страждає від залежностей, в додаток до наших вітання імператорів, королів, князів, сімей, політиків, журналістів, учених, викладачів , бізнес-магнатів, банкірів, менеджерів, робітників, студентів і навіть знаменитостей. Нехай всі, так, навіть патріархи, митрополити, архієпископи, єпископи, ченці з віруючими, добродії і доброзичливці, наповнюється новим змістом благодаті, разом практикуючи, зберігаючи, захищаючи, забезпечуючи і фундуючи служіння Єдиної, Святої Апостольської, Вселенської, з правильною вірою і  з правильним поклонінням, Східної Православної Церкви, яка дійсно є Нареченою Христовою. Слава Богу за все. Амінь.

Продовження

Відмовлення від імперіалізму, партикуляція та автокефалія! Або консолідація?